БРАТИ-МУСУЛЬМАНИ: ЯК ЖИВЕ ЄДИНЕ ЧЕЧЕНСЬКЕ СЕЛО В ІЗРАЇЛІ

Роман КАБАЧІЙ, спеціально для «Форуму націй»

За 10 кілометрів від Єрусалима на захід, обабіч траси номер 1, що веде до Тель-Авіва та аеропорту «Бен-Гуріон», поміж пагорбами розкинулося мусульманське село Абу-Гош. В Ізраїлі залишилося мало мусульман (15% населення), більшість із яких можна вважати толерантними до першої в світі єврейської держави. Решта вимушено, або ж з власної волі живе на території Палестинської автономії. Відвідини Абу-Гош, як і Ізраїлю в цілому, відбулися за сприяння Євразійського єврейського конґресу, котрий вирішив показати журналістам з країн СНД справжній Ізраїль – Ізраїль приязний до людей.

Абу-Гош живе з ресторанного бізнесу (дуже зручно та смачно) та продажу хвойних насаджень. Кілька років тому до нього пообідати завітав колишній військовий, але аматор історії Юрій Мальц з Санкт-Петербурґа. Вражений зупинився перед назвою ресторану і не вірив своїм очам: «Наура». Юра сам наполовину росіянин – наполовину чеченець, перед початком чеченських воєн жив у Грозному. Верхній Наур – це назва селища в Чечні, що знаходиться за більш як тисячу кілометрів навпрошки від цього сільця. Юрій запитав: «Звідки у вас така назва?» І отримав відповідь на івриті: «Анафні Шашанім – Ми – чеченці».

Більшість населення Абу-Гош – мусульмани. 95% 7-тисячного населення – родичі один одному. Посеред селища стара мечеть аль-Азар із чудодійним джерелом і старим горіховим деревом поруч. Біля мечеті люблять сидіти старійшини громади і допитуватися, чого чужинці до них завітали й кого шукають. Є також жіночий католицький монастир і монастир бенедектинців. Розмовляють мешканці арабським діалектом (арабська в Ізраїлі – друга державна). Звідки ж тоді чеченці? Юрій як історик почав співпрацювати із «сільрадою» Абу-Гоша і спільно з іншими істориками дійшов думки, що предки жителів селища примандрували сюди з Кавказу через Ємен та Єгипет (принаймні так свідчать перекази) рівно 500 років тому, під час правління османського султана Селіма І (1512 року), як радники та солдати султана. «Усіх вихідців з Північного Кавказу узагальнено називають черкесами», – каже Юрій. Історичні джерела підтвердили перекази, що побутували в Абу-Гош.

Їхні співбраття живуть також в Йорданії, Палестинській автономії та Туреччині. Три чеченських села, подібні до Абу-Гош, переселилося до Йорданії, втікаючи від помсти євреїв під час арабо-ізраїльських конфліктів (за чисельністю приблизно стільки ж людей, скільки живе в Абу-Гоші). Навколо Абу-Гош було близько 40 арабських сіл, що взяли активну участь в арабо-ізраїльській війні 1948 року, тому їхні жителі також втекли.

Жителі Абу-Гош не покинули насидженого місця, оскільки не займали радикальної постави і ні з ким не воювали. «Ми намагаємося бути помостом миру поміж нашими братами-палестинцями та нашою державою Ізраїль, яку ми дуже любимо й поважаємо. Ми мов змійка поміж каміння оминали всі проблеми. Вочевидь це через наше чеченське походження», – розповідає сільський голова Абу-Гош Салім-іса. В Абу-Гош не продається алкоголь, завдяки чому муніципалітет має відзнаку від ізраїльського МВС як найблагополучніший мусульманський населений пункт країни. «Ми завжди знали, що ми чеченці, – продовжує Салім арабською мовою і запрошує журналістів «почуватися, як серед рідних». Помічники заносять наїдки, серед яких хумус – ситна густа і смачна паста з гороху нут. Їдять його, мочаючи хлібом-лавашем, або іншими прикусками. Абу-Гош потрапив до Книги рекордів Гіннеса, приготувавши найбільшу тарілку хумусу.

На стінах кабінету Саліма, котрий обіймає свою посаду вже втретє – світлини з різними відомими світовими політиками, приміром із Ніколя Саркозі. Ізраїльська влада любить показувати високим гостям Абу-Гош як взірець мультикультуралізму. На особливому місці – портрет президента Чечні Рамзана Кадирова. Він допомагає будувати нову мечеть. «Ми своєю тут присутністю, біля головної дороги країни, попри будь-які конфлікти ґарантуємо доступ до святих місць в Єрусалимі і Хевроні», – з гордістю заявляє «мер» Абу-Гоша. Село підтримує непогані контакти із Палестинською автономією, хоч і «почуває себе, за словами сільського голови, улюбленою дитиною Держави Ізраїль». На його думку, секрет виживання Абу-Гош при всіх властях – сподівання на самих себе: «Головний принцип це те, що оточуючі мусять мати в нас потребу, а не навпаки».

Юрій Мальц із дружиною, росіянкою з Литви, переїхали на постійне проживання до Абу-Гош і заснували громадську організацію «Наура». Вона займається культурно-просвітницькою діяльністю. Офіс «Наури» на вулиці імені Ахмата Кадирова, батька нинішнього президента Чечні. Поруч головна вулиця «Гашшалом» – «Миру». Збирають кошти на нову мечеть – її назву видно при в’їзді в село. Міцні зв’язки поєднують Абу-Гоша із історичною батьківщиною. «Наура» ініціювала також відновлення будинку історичної синагоги в Грозному (чимало вихідців із Чечні єврейського походження живе в містах Південного Ізраїлю і цікавиться розвитком першої батьківщини; в Грозному євреїв не залишилося, проте є ідея зробити музей місцевого єврейства). Юрій розповідає, що один із важливих напрямів діяльності – це обмін візитами молоді. У планах поїздка школярів з Абу-Гош до Чечні, звідти ж приїде Державний ансамбль танцю Чечні «Вайнах». Вже відкрито курси з вивчення чеченської та російської мов. Деякі спеціалісти – вчителі, лікарі – вчилися в Росії.

Представники громади бували в Чечні та зустрічалися з представником Чечні в Раді Федерації у Москві, натомість гості з Чечні – в Ізраїлі. Салім разом із директором школи мали зустрічі з міністрами освіти та спорту в Грозному, а також з 12 чеченськими істориками. Хоч достеменно дізнатися про етнічну складову цього населення було досить важко, з’ясувалося, що абу-гошці досить чистокровні чеченці, нащадки мамлюків. Там Салім зрозумів, наскільки схожі традиції сучасної Чечні зі збереженими в Абу-Гош. Передусім ідеться про свободу духу та повагу до іншого, що побутує в чеченців. «Ми відчули, що це дійсно наші брати, – стверджує Салім і додає, – чеченці можуть нами пишатися».

Муніципалітет Абу-Гош є єдиним неєврейським в державі, котрий повністю відповідає вимогам фінансового контролю Ізраїлю. Дотацій не отримують, повністю на власному самозабезпеченні, хоч це не заважає отримувати від держави ґрантову допомогу на різні проекти. Є дві поліклініки. Школа в Абу-Гош на високому рівні, класи всі заповнені, приїздять також діти з навколишніх сіл. Освіта є пріоритетом та зброєю Абу-Гош, іноді видатки на освіту відбуваються навіть коштом ремонту доріг і будинків. На запитання, чи не боїться сільський голова, що освічені абу- гошці виїздитимуть, а лишатимуться малограмотні, Салім- іса твердо заперечив: «Виїзд дорівнює нулю. Сюди чимало хочуть приїхати, але ніхто не виїздить». Дитячі садочки в Абу-Гош приймають дітей з 3-річного віку. Є окрема школа для дітей із особливими потребами: як і в кожній замкнутій тривалий час громаді, в Абу-Гош є багато як геніальних дітей, так і розумово відсталих. Тому нині в Абу-Гош уже немає заборон для шлюбів ззовні. Салім сподівається, що його син привезе невістку з Чечні. Остання делегація привезла з Чечні весільний стрій нареченої. Зараз село переживає хвилю ґлобалізації. Якби 30 років тому дівчата з Абу-Гош одягалися, як сучасні, то це вважалося би порушенням всіх можливих моральних норм. Традиції таки досить сильні, а проте жінкам 30 років тому не дозволялося вдягати штани, як вони це залюбки роблять зараз. Ходять у спідницях, деякі з непокритою головою.